Вишивальні традиції

  Бебешко Л. Вишивальні традиції України: білі та писані сорочки – Х., 2021 . – 159с.

  У даній книзі розміщено схеми моделей жіночих і чоловічих вишиванок. Композиції створені на основі старовинних взірців з музейних і приватних колекцій, але з урахуванням сучасних тенденцій вишивання.

  Видання буде корисним для вишивальниць з різним ступенем технологічної підготовки та допоможе відтворити кращі ідеї традиційної народної вишивки і створювати нові авторські вишивані дивотвори.

Праведник народів світу

  Фраза з книги Томаса Кініллі «Список Шиндлера»: «Той, хто врятує одне життя, врятує цілий світ», викарбувана на ізраїльській медалі «Праведник народів світу». Так називають людей, хто в роки Голокосту попри загрозу страти рятував євреїв.
   14 травня 2021 року вперше на державному рівні відзначили День пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни.
   Євгенія Іванівна, дружина, нині покійного Василя Мусійовича Вальдмана поділилась спогадами про страшні роки війни і нелегку долю сім’ї, яка проживала в селі Стадники.
  Минуло багато років від того страшного незабутнього часу. У 1993 році Василь Мусійович отримав лист із Ізраїлю від Єрусалимського музею Яд Вашем, у якому повідомлялось, що у них є дані про те, що у роки фашиської окупації Василь Мусійович та його мама були врятовані українцями.
  Рішенням комісії музею було присвоєно високе звання Праведника народів світу з врученням медалей та дипломів мешканцям с. Стадники:
- Тарасовій-Ніколайчук Софії
- Фурманюку Євдокиму і Марії – посмертно
- Павлюк Мотрі і її сину Івану – посмертно
- Тарасову Семену – посмертно
  Євгенія Іванівна згадувала, що чоловік неодноразово казав, що все село Стадники було достойне звання Праведників народів світ. Це один з найвеличніших подвигів під час Другої світової війни. 
   

  На фото сім’я Вальдманів з сім’єю своїх рятівників Тарасових.

  Завдяки мужності та героїзму простих сільських людей знана на Острожчині сім’я Вальдманів має продовження свого роду у дітях, внуках, правнуках.

  Серед українських Праведників є чимало представників різних конфесій та національностей. Проте всіх їх об’єднала жертовність та любов до людей.

Слава Україні! Героям Слава!

«Мова єднає всіх».

  Мова - духовний скарб нації. Це не просто засіб людського спілкування, це те, що живе в наших серцях. Змалечку виховуючи в собі справжню людину, кожен із нас повинен в першу чергу створити в своїй душі світлицю, у якій зберігається найцінніший скарб - МОВА.

 ТОП-10 цікавих фактів про українську мову

1. Сучасна українська мова має близько 256 тисяч слів.

2. За лексичним запасом найближчою до української мови є білоруська — 84% спільної лексики. Далі йдуть польська і сербська (70% і 68% відповідно), потім — російська (62%). "До речі, якщо порівнювати фонетику й граматику, то українська має від 22 до 29 спільних рис з білоруською, чеською, словацькою й польською мовами, а з російською тільки 11", — кажуть експерти.

3. В українській мові, на відміну від решти східнослов'янських мов, іменник має 7 відмінків, один з яких — кличний.

4. У 448 році візантійський історик Пріск Панійський під час перебування в таборі гунського володаря Аттіли на території сучасної України, записав слова "мед" і "страва". Це була перша згадка українських слів.

5. Українську мову в різні історичні періоди називали по-різному: про́ста, руська, русинська, козацька тощо. Історично найуживанішою назвою української до середини XIX століття була назва "руська мова".

6. В українській мові найбільша кількість слів починається на літеру "П".

7. Найменш уживаною літерою українського алфавіту є літера "Ф".

8. Українська мова багата на синоніми. Наприклад, слово "горизонт" має 12 синонімів: обрій, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид.

9. Назви всіх дитинчат тварин є іменниками середнього роду: теля, котеня, жабеня.

10. Українська мова має велику кількість зменшувальних форм. Навіть слово "вороги" може звучати як"вороженьки".

Вони тримали за нас небо

  До Дня вшанування пам’яті Героїв Небесної Сотні було підготовлено книжкову викладку-пам’ять.

  Пропонуємо  ознайомитися з одним із видань, яке представлене на книжковій викладці від  Українського інституту книги.

 Винницький М. Український Майдан, російська війна. Хроніка та аналіз Революції Гідності. -  Львів : Видавництво Старого Лева, 2021. - 560 с.

  «Український Майдан, російська війна. Хроніка та аналіз Революції Гідності» - книжка Михайла Винницького, у якій детально та послідовно висвітлено події в Україні 2013-2018 рр. Ця історична праця поєднує в собі точку зору науковця і спостерігача-учасника, який брав активну участь у протестах. Під час Революції Гідності Михайло Винницький був постійним коментатором англомовних ЗМІ, здійснював аналіз поточних подій у своєму блозі «Думки з Києва». А згодом написав цю книжку, яка вперше побачила світ 2019-го року англійською мовою і стала внеском автора у відстоювання позицій України в її довголітній інформаційній війні.

  Розстріл активістів Майдану є одним з найтрагічніших етапів сучасної історії України.

Презентація освітнього проекту «Цифра в кишені»

  

  17 лютого в Острозькій центральній бібліотеці пройшла презентація освітнього проекту «Цифра в кишені», ініційованого Рівненською обласною державною адміністрацією, який реалізується, зокрема, і в Острозькій громаді.

  Проект має на меті підвищити рівень цифрової грамотності мешканців громади та навчити їх користуватися різноманітними онлайн послугами, такими як: онлайн-банкінг, оплата комунальних послуг онлайн, онлайн покупки, додаток «Дія», як згенерувати COVID-сертифікат, єПідтримка – 1000 гривень від держави та ін.

  Захід відбувся за участі: заступника Острозького міського голови з питань діяльності виконавчих органів Олександра Харчука, начальниці відділу культури і туризму виконавчого комітету Острозької міської ради Ольги Лозюк, заступниці голови Рівненської ОДА з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Іванни Смачило, начальниці управління цифрової трансформації та Департаменту цифрової трансформації та суспільних комунікацій Олени Медведюк, куратора проекту Надії Василець.

  На сьогодні в рамках проекту було проведено Інтернет у віддалені населені пункти Острозької громади. Це: Завизів, Михалківці, Бухарів, Точивики.

  Подальше навчання проходитиме в центральній та міській бібліотеках як групові, так і індивідуальні. 

Вже скільки років проминуло, а біль у серці б'є і б'є

  У цей скорботний день Україна схиляє голову перед своїми синами, що воювали та загинули в 16-ти країнах світу. Нехай вічний вогонь пам’яті не згасне над загиблими воїнами-інтернаціоналістами.

  Віддаючи данину пам’яті героям афганської війни працівники нашої книгозбірні оформили книжкову викладку-реквієм.  До уваги відвідувачів бібліотеки представлена література про війну в Афганістані, фотофакти.

Подарунок книгозбірні

  Дякуємо Тетяні Клімчук за подаровані книги! 

Кленові листки-пелюстки долі Євгена Маланюка»

  Євген Маланюк - український письменник, поет, культуролог-енциклопедист, публіцист, літературний критик.

 Євген Филимонович народився 1 лютого 1897 р. в м. Архангороді на Херсонщині (тепер містечко Новоархангельськ Кіровоградської області) у родині активіста-просвітянина.

  Навчався в Єлисаветградській реальній гімназії з 1906 по 1914.

  1914 р. — вступив до Петербурзького політехнічного інституту, але не закінчив, бо почалася Перша світова війна. Маланюк був мобілізований до Армії УНР. У роки війни закінчив Київську військову школу, служив офіцером у царській армії.

 1920 р. — з’являється друком перший вірш.

 Після поразки УНР назавжди покидає Україну.

 Потрапивши у табір у Каліші, зосереджується на поетичній творчості. Бере участь у виданні журналу «Веселка» та альманаху «Озимина».

Восени 1923 р. переїздить до Чехословаччини. Стає лідером «Празької школи поетів».

Наступного року він закінчив Подєбрадську академію в Чехо-Словаччині, отримав диплом інженера, працював за фахом у Польщі.

У 1925р. у Подєбрадах вийшла поетична збірка Є. Маланюка «Стилет і стилос», у 1926р. у Гамбурзі вийшла книжка «Гербарій». 1929р. — Є. Маланюк очолив у Варшаві літературне угруповання «Танк».

Протягом 1930—1939 pp. у Парижі та Львові виходили збірки «Земля й залізо», «Земна мадонна»г «Перстень Полікрата».

У 1945р. Є. Маланюк опинився в Західній Німеччині, де став членом угруповання МУРу (Мистецький український рух)

1949 р. — переїхав до США, де прожив до самої смерті.

У 1951 —1966 pp. вийшли його твори: збірки «Влада» (1951); «Поезії в одному томі» (1954); «Остання весна» (1959); «Серпень» (1964); поема «П’ята симфонія» (1953), два томи есеїстики: «Книги спостережень» (1962, 1966).

У 1958 р. Є. Маланюк став почесним головою об’єднання українських письменників «Слово».

16 лютого 1968 р. письменник помер у передмісті Нью-Йорка.

Творчість Маланюка

Провідна тема всієї творчості Є. Маланюка – Україна.

– Історіософічність творчості — спроба вмотивувати, пояснити логіку історичних подій, осмислення їх сенсу для України.

– Чітка організація поетичної мови, нагромадження приголосних, сторення ефекту „непісенності», строгості, суворості.

– Наскрізна ідея української державності.

Належав до умовної «Вісниківської квадриги» — Євген Маланюк, Олег Ольжич, Олена Теліга, Леонід Мосендз, бо друкувались у часописі «Вісник» (квадрига — четвірка коней).

Збірки Є. Маланюка:

-          1925р. перша збірка «Стилет і стилос»

-          1926р. «Гербарій»

-         1930 р. «Земля і залізо»

-         1934 р. «Земна Мадонна»

-         1939р. «Перстень Полікрата»

-         1943 р. «Вибрані поезії»

-          1951р. «Влада»

-         1953 р. поема «П’ята симфнія»

-         1954 р. «Поезії»

-         1959 р. «Остання весна»

-         1962, 1966 рр. «Книга спостережень» у 2-х томах — збірка есеїв

-         1964 р. «Серпень»

-         1972 р. посмертна збірка – «Перстень і посох»

Княгиня української духовності

  Сьогодні ми святкуємо 120-річчя від дня народження Оксани Лятуринської. Вашій увазі представляємо онлайн літературну подорож життєвими та творчими стежками цієї незвичайної жінки, відомої світові не лише  як письменниця і перекладач (знала сім мов), але й як скульптор, художниця-портретистка, писанкарка. 

  Оксана Лятуринська народилася 1 лютого 1902 р. у сім’ї офіцера-прикордонника Російської імперії, застава якого була розташована на хуторі Ліски Кременецького повіту (нині в складі с. Хоми Збаразького району Тернопільської області).

 В сім’ї не спілкувалися українською. Контактуючи  з  дітьми українських родин, Оксана самотужки опанувала українську мову, що стала для неї рідною та відкрила шлях до вершин української поезії.

  Початкову освіту Оксана здобула у волосному центрі Старий Олексинець. Продовжила навчання в Острозі у жіночій гімназії графа Блудова.

  Михайло Лятуринський прагнув дати своїм дітям належну освіту. Навчаючись в Острозі, Оксана відчула подих української історії, славної української  минувшини. Тут вона потрапила в атмосферу романтики, легенд про таємниці князівського замку, переказів, дум, в яких оспівано героїку тих часів.

  Роки навчання О. Лятуринської в Острозі поки що не уточнені; очевидно, це період напередодні і під час Першої світової війни. Саме тоді в Острозі відбулася реставрація  замку, втілена у життя іншим місцевим православним братством – Братством імені князів Острозьких. У відреставрованому замку відкрився історичний музей, тож вихованки Кирило-Мефодіївського братства, очевидно, мали можливість (і не один раз) відвідати його. Враження про ці відвідини залишилися в Оксани Лятуринської на все життя, хоча середню освіту вона, як відомо, завершила вже у Кременецькій приватній жіночій гімназії.

 Хочеть підкреслити, що перші в українській літературі поетичні рядки про Острозький замок (і відкритий у ньому у 1916 р. історичний музей – Музей князів Острозьких) залишила, очевидно, Оксана Лятуринська – у вірші під назвою «З острозького архіву». Наведемо декілька рядків із цієї поезії:

Ось коридор із входом до архівів,

Ідеш управо, просто або вліво.

Портрети чорних стін — князі Острозькі,

Вид гордий воєвод, панів вельможців…

Рукописи береш із-під тяжких заслон...

                                  Горнеш, а колом діють древні чари.                                                      

         (музейний коридор, про який йде мова у поезії О. Лятуринської)

  Коли дівчині минуло вісімнадцять, батько, людина твердої вдачі, вирішив видати доньку за багатого, але нелюбого парубка. На знак протесту вільнолюбива  Оксана покинула батьківський хутір і пішки взимку, подолавши 50 кілометрів, подалася до старшої сестри  Антоніни, яка жила неподалік Кременця. Зібравши гроші, виїжджає до Німеччини, а згодом перебирається до Праги. Активно включається в громадське і культурне життя української еміграції. Співпрацює в Союзі українок. Знайомиться з поетами-емігрантами Євгеном Маланюком, Олексою Стефановичем, Оленою Телігою і Олегом Ольжичем.  У 1926 році О. Лятуринська закінчує українську гімназію, а потім вступає на філософський факультет Карлового університету. У Празі вона також здобуває фах скульптора у Високій  мистецько-промисловій школі та українській студії пластичного мистецтва, бере уроки малювання у відомих професорів.

  Тоді ж її вірші часто з’являються у тогочасних часописах.

  Празький період життя і творчості  О. Лятуринської був чи не найплідніший, тут, окрім поетичної творчості, вона активно працювала на мистецькій ниві – і як скульптор, і як портретист. У Празі потрапила під бомбардування американської авіації і почала глухнути.

  У 1946-1949 роках  О. Лятуринська опинилася у таборах для переміщених осіб. В цей період вона стає членом Мистецького Українського Руху, який було створено за ініціативою У. Самчука, Ю. Шевельова та ін.

  З кінця 1949-го О. Лятуринська за сприяння професора О. Грановського, її земляка  з Волині, живе у США, спочатку в Нью-Йорку, згодом переїжджає до м. Міннеаполіса, штат Міннесота. Тут вона прожила двадцять років, які були нелегкими. Письменниця зовсім втратила слух, додались інші хвороби, через стан здоров’я вона не могла творчо працювати.           

  Померла О. Лятуринська 13 червня 1970 року у Міннеаполісі. ЇЇ останки перевезли до українського пантеону в Бавн-Бруку, що у штаті Нью-Джерсі, і там поховали поруч із могилою Євгена Маланюка.                 

  Творча спадщина Оксани Лятуринської нині в Архіві Української вільної академії наук, що у Нью-Йорку. У музеї Українського мистецтва зберігають шиті її руками українські ляльки, деякі мистецькі твори. В Кременецькому музеї експоновано низку матеріалів про поетесу, зокрема перші видання творів  «Гусла» та «Княжа емаль», кілька її фотопортретів, писанки мисткині, знімок пам’ятника у Бавн-Бруку, статті про її творчий доробок.

Твори Оксани Лятуринської

 Знаю казку : вірші, оповідання : для дошк. та мол. щк. віку / О. Лятуринська ; упоряд., передм. Р. Радишевського; худож. О. Кошель. – К.: Веселка, 1995. – 96с.

Книжку склали кращі дитячі вірші та оповідання О. Лятуринської. В розділах «Летять лелеки», «Бедрик», «Ягілка», «Материнки» можна прочитати тільки частину творчої спадщини  нашої видатної письменниці.

[Поезії] / О. Лятуринська // Муза любові й боротьби : українська поезія празької школи / упоряд., ст. й приміт. М. Неверлого. – К., 1995. – С. 82-90.

[Поезії] / О. Лятуринська // Празька поетична школа : антологія / упоряд. текстів та передм. О. Г. Астаф’єва, А. О. Дністрового. – Х., 2009. – С. 192-200.

[Поезії] / О. Лятуринська // Українське слово : хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. : (у трьох книгах). Кн. 2. – К., 1994. –С. 389-394.

«Хилились стязі, пнулись вгору…»; «Давно затерся слід копит…»; «Встелю килимом ослін…»; «Щастя згублені ключі…» : [вірші] / О. Лятуринська // Атом серця : українська поезія першої половини ХХ століття / упоряд., передм., приміт. Ю. Коваліва; худож. оформ. Б. Сушка. – К., 1992. – С. 291-293.        

«Хилились стязі, пнулись вгору…»; Зачарована царівна; «О, чую, ріг скликає турій»; Хутору «Ліс»; «Люляй, люляй, синку!» : [вірші] / О. Лятуринська // Українське диво : поетична антологія : кн. 2 / упоряд. та ред. В. Коломієць. – К., 2005. – С. 291-294.

 Література про Оксану Лятуринську

 Бухало, Г. Полум’яне слово і криця – камінь волинянки : до 100-річчя від дня народження Оксани Лятуринської / Г. Бухало // Вільне слово. – 2002.- 30 січня.

Ільницький, М.М. Західноукраїнська і емігрантська поезія 20-30-х років / М.М. Ільницький. – К., 1992. – С. 27-29.

Козак, Сергій. Оксана Лятуринська : поховані на чужині / Сергій, Козак // Літературна Україна. — 2010. —   № 24. — С. 2.

Кононенко, Петро. Оксана Лятуринська : [про життя та творчість поетеси] / Петро, Кононенко // Українське слово : хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ століття : ( у трьох книгах). Кн. 2. – К., 1994. – С. 384- 388.

Левчук, Тереза. Оксана Лятуринська – «страж землі предків» / Тереза, Левчук // Українки в історії : нові сторінки / В. Борисенко, А. Атаманенко, Л. Тарнашинська та ін. – К., 2010. – С. 74-79.

Нарис життя та творчості; друкуються фото скульптурного погруддя Т. Шевченка, фото писанок мисткині.

Лятуринська Оксана // Енциклопедія українознавства : том 4 / гол. ред. В. Кубійович. – К., 1996. – С. 1403.

Лятуринська Оксана : [біографія] // Оліфіренко, С. М. Універсальний літературний словник-довідник / С. М. Оліфіренко, В. В. Оліфіренко. – Донецьк, 2008. – С. 219.

Лятуринська Оксана Михайлівна // Пащук, Іван. Літературно-краєзнавча енциклопедія Рівненщини / Іван, Пащук. – Рівне, 2005. – С. 112.             Мисевич, Марія. Оксана Лятуринська – поетка зі справжньої Божої ласки : 8 клас : [розробка уроку] / Марія, Мисевич // Українська література в загальноосвітній школі. – 2009. — № 7-8. – С. 40-45.

Оксана Лятуринська : [біографічні відомості та характеристика збірок  «Княжа емаль» та «Гусла»] // Історія української літератури ХХ століття : у 2-х кн. Кн. 1 : перша половина ХХ століття / за ред. В. Г. Дончика. – К., 1998. – С. 215-217.

Оксана Лятуринська // Українське диво : поетична антологія : кн. 2 / упоряд. та ред. В. Коломієць. – К., 2005. – С. 291.

Пневська, Марія. Оксана Лятуринська – «княгиня української духовності» : матеріали до уроку позакласного читання у 8-9 класах / Марія, Пневська // Українська мова та література (Шкільний світ). – 2010. — № 1-2.- С. 5-8.

Поліщук, Ярослав. Високий талант Оксани Лятуринської / Ярослав, Поліщук // Азалія : літературно-краєзнавчий календар Рівненщини на 1994 рік : вип.. 2. – Рівне, 1993. – С. 26-30.

Поліщук, Ярослав. Княгиня духу Оксана Лятуринська : [нарис життя і творчості] / Ярослав, Поліщук // Поліщук, Ярослав. Література рідного краю / Ярослав, Поліщук. – Рівне, 1993. – С. 59-65.

Поліщук, Ярослав. Ритуал і поетика Оксани Лятуринської : [про національну міфологічну традицію у творчості поетеси] / Ярослав, Поліщук // Українська мова та література ( Шкільний світ ). – 2003. — № 10. — С. 20-26.

«Празька школа» українських письменників : урок 16 // Українська література за новою програмою : 11 клас : І семестр / упоряд. Н. Коржова, О. Бондаренко, Н. Нестеренко. – К., 2011. – С. 117-126.

Славутич, Яр. Мужність і ніжність : поезія Оксани Лятуринської / Яр, Славутич // Славутич, Яр. Меч і перо : вибрані дослідження, статті та огляди / Яр, Славутич. – К., 1992. – С. 304-319.

Сліпушко, Оксана. Оксана Лятуринська : [біографія] / Оксана, Сліпушко // Українське слово : хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ століття : в 4-х кн. Кн. 2. – К., 2001. – С. 660-661.

Ульяніна, М. Поетичний світ Оксани Лятуринської / М. Ульяніна // Вільне слово. – 2005. – 14 червня. – С. 7.

Чернихівський,  Г. Поетка з Божої ласки : минуло 100 років від дня народження Оксани Лятуринської / Г. Чернихівський // Літературна Україна. – 2002. – 23 травня. – С. 7.